середа, 13 грудня 2017 р.

"...Хочеться, щоб про нас тут згадували з повагою"

Вже чотири роки минає відтоді, як у Львові з’явилися перші переселенці з окупованого Росією Криму. За цей час львівська кримськотатарська спільнота докладає чимало зусиль для того, щоб зберегти свою національну ідентичність – мову, культуру, і при цьому стати більш зрозумілою для львів’ян. З травня 2017 року у Львові працює Центр кримськотатарської культури, який став місцем, де можна помолитися, проводити зустрічі, навчання, приймати гостей, обговорювати різні питання, пов’язані з Кримом. А нещодавно громадські організації, які протягом останніх чотирьох років були створені на Львівщині зусиллями саме кримських татар, вирішили об’єднатися у спільну Платформу кримськотатарських ініціатив. Кримчани дуже хочуть не лише зберегти свою національну ідентичність, а й залишити у Львові добру згадку про себе, коли настане час (вірять у це) повернутися на свою рідну батьківщину – Крим.

Про ці та інші аспекти життя кримських татар у Львові розповіли керівник гуртка кримськотатарської мови у Львові Лєнура Шейхаєва, голова благодійного фонду «Хайтарма» Енвер Бекіров, викладач англійської мови Амет Бекіров, керівник релігійної громади мусульман м Львова Ернест Абкелямов.

Для спільної роботи в рамках «Платформи кримськотатарських ініціатив» було запрошено низку організацій: ГО «Арекет», БФ «Хайтарма», ГО «Кримські переселенці», ГО «Інститут громадянського суспільства», ГО «Релігійна громада мусульман» ГІ «QIRI’M YOUNG», ГІ «Львівській клуб жинок киримли», ГО Спілка учасників бойових дій «АСОЦІАЦІЯ КОМБАТАНТІВ», ГО «Селям», ГО «Іхсан-Щирість», ГО «Земляцтво кримських татар у Львові», ГО «Кримські татари Волині», а також окремих громадських діячів та експертів. 


Моя боротьба за Крим – це моя якісна освіта

Амет Бекіров переїхав до Львова місяць тому з Дрогобича, де прожив три роки. У 2014 році покинув Крим заради дітей, не хотів, щоб вони жили у спотвореній реінкарнації Радянського союзу. Амет каже, що наразі Львова ще не відчуває – можливо, через те, що ніколи не жив у такому великому місті. Про свій виїзд з Криму він розповів таке: «1 вересня 2014 року ми сіли у потяг «Сімферополь-Львів. Але в Армянську під дулом автомата мого 15-річного сина попросили вийти з потяга. І тоді у мене сталося дежавю – у 1944 році такий самий російський чобіт виганяв мого батька з Криму. Йому було 5 років, коли його виселили з Криму, і моїй дочці теж було 5 років, коли ми виїжджали у 2014 році. Батько 60 років чекав повернення в Крим, і тільки три роки встиг пожити в ньому...».

У Дрогобичі Амет з родиною зупинився у Карітасі УГКЦ. «Там я навчився любити. Це не просто слова, коли ми з 5-річною дочкою туди зайшли, нас з обіймами зустріли діти сонця. Там ми пробули три місяці, поки сина витягували з Криму. Потім почалася інтеграція у місцеву громаду. У Дрогобичі особливо сильно відчув зв’язок з Богом, кожен день відчував його живу присутність. І для мене є дуже цінним, що мене визнали дрогобичанином», – розповів Амет.

Переїзд до Львова Амет сприймає як новий етап у боротьбі за повернення Криму. Кожен кримський татарин може розповісти свою історію сім’ї, роду. У них є традиція – до сьомого коліна знати родовід. І це дає їм сили рухатися далі, об’єднуватися, допомагаючи один одному, виживати.

Амет розповів, що колись, живучи в Узбекистані, чекав на повернення в Крим, а тепер вже не чекає, а починає боротися за Крим і, зокрема, цю свою боротьбу він виразив цитатою власного сина: «Моя боротьба за Крим – це моя якісна освіта». «Якщо ти будеш освіченим, не будеш зупинятися на досягнутому, а постійно вдосконалюватися, розвиватися, – то це зомбування вже ніколи не повториться. Розвинене критичне мислення повинно бути в наших дітях», – підкреслив Амет.

Він вважає, що права людини – понад усе, – не важливо, якої ти національності, людина є цінністю сама по собі. У соціально-побутовому житті йому непросто – «трапляється, що прокидаєшся в холодному поту від страху: «А що далі, де вихід?». Він, як і більшість переселенців, живе у постійній непевності, що, можливо, завтра не буде де жити, але продовжує дякувати за кожен прожитий день і вірити, що все зміниться на краще. «Я часто розмовляв з греко-католицькими священиками, від них почув таку річ: дві речі керують людиною – страх і честь. Мрію познайомитися з капеланом ЗСУ Андрієм Зелінським», – зазначив Амет і додав, що тепер, за тисячі км від Криму, нарешті по-справжньому починає пізнавати свій народ, його унікальність.

Що значить бути представником національної меншості

Родина Енвера Бекірова, який очолює благодійний фонд «Хайтарма», належить до першої хвилі переселенців з Криму. За його словами, вони були активними учасниками опору окупації, але одного ранку прокинулися в іншій країні. Їм було дуже дивно, як їхні сусіди в Криму, з якими разом виховували дітей, стояли в черзі за хлібом, раптом показали своє інше, відмінне лице.

Енвер сказав, що знає, що таке дискримінація, що таке бути іншим – коли на тебе дивляться і не бачать, коли ще не встиг відкрити рота, а про тебе роблять висновок лише за твоєю зовнішністю. Але вважає, що цей досвід робить кримських татар сильнішими.

«Перший раз як представник меншості я опинився в Узбекистані. У школі було кілька кримських татар і завжди відчувалося відокремлення. Наш національний опір теж був дуже складним, у радянські часи його очолювали наші дисиденти, серед них був мій прадід, який не дожив до повернення в Крим. Другий раз, у Криму на початку 1990-х років знову опинився в якості «чурки», який, мовляв, є мусульманином і від якого в будь-який момент можна чекати загрози. Зараз втретє опинився в ролі меншості – я ВПО, внутрішньо переміщена особа, людина, яка ні з того, ні з сього приїхала і опинилася тут, у Львові, – на кшталт турка, румуна, туриста. Хоча маю в кришені український паспорт. Сам факт мого тут перебування свідчить про те, що я зробив свій вибір чотири роки тому», – сказав Енвер.
За його словами, кримськотатарський народ, який знову опинився під репресивним катком, показав, що є справжнім другом України.

Галицька гостинність

Енвер Бекіров розповів, що у Львові відчув, що таке справжня галицька гостинність. Його сім’ю у 2014 році прийняла одна львівська родина, у якої було троє дітей (зараз ця сім’я всиновила ще двох дітей-сиріт з Донбасу). «Це були дуже добрі умови, і для нас певний культурний і моральний шок. Ми теж приймали у себе гостей в Криму, робили для них комфортні умови, дбали про те, щоб в них усе було. Але ми за це брали гроші. А тут люди відкрили нам двері власного дому, створили повний комфорт, відкрили холодильник і сказали – це наше все спільне. Маємо унікальний досвід, коли впродовж цілого року ми жодного разу не відчули себе дискомфортно. Намагалися кілька разів з’їхати, але нас затримували і казали, що ми ще не готові. Інтеграція, мабуть, найкраще проходить, коли побут є спільним – сніданки, обіди, вечері християнські свята, мусульманські свята, дні народження тощо. Для нас це був зразок галицької української родини, зразок виховання дітей, прищеплення їм поваги до батьків, до літніх людей, зразок віри в Бога, як вони це відчувають. Це дуже відрізняється від того, не кримськотатарського середовища, до якого ми звикли в Криму. Там не було в неділю черг біля храму. А тут ми бачимо, що у будь-яку погоду люди беруть дітей і йдуть до церкви. Для мене це дуже характерна ознака здоров’я нації. У такої нації є майбутнє», – сказав Енвер.
За його словами, зараз кримськотатарська громада на Львівщині налічує близько 1500 людей. Щоправда, точну цифру не знає, бо ніхто не займається цим питанням системно. Одразу після переїзду до Львова кримські татари спільно з чиновниками соціального захисту створили перше громадське об’єднання, спільний координаційний центр з допомоги переселенцям. Команда фахівців-волонтерів зустрічала людей, надавала цілу низку послуг своїм співвітчизникам – пошук житла, роботи, медичні послуги, влаштування дітей в садочок, школу. Працювали цілодобово, без вихідних.
Держава виплачує переселенцям 442 грн. Але щоб отримати цю милостиню, треба пройти кілька рівнів морального ґвалтування – збирання купи паперів, обґрунтування того, що дитина має право на освіту, лікування, що ти дійсно тут живеш тощо. «На всьому хочуть економити і роблять це насамперед на ВПО. Добре, що на кримських татарах нема тавра сепарів. Це тавро дуже міцно лежить на переселенцях з Луганської і Донецької областей», – зазначив Енвер.

Діалог потрібен

У спільноті кримських татар зараз гостро стоїть питання освіти рідною мовою. У СШ№54 міста Львова працює гурток з вивчення кримськотатарської мови, який веде Лєнура Шейхаєва. Вона розповіла, що навчає дітей мови, знайомить з життям і творчістю відомих постатей кримськотатарського народу. Лєнура Шейхаєва зауважила, що діти кримських татар навчаються у різних школах Львова, тому їм важко добиратися на заняття, які зазвичай проходять після основних уроків у школі. Відтак у Центрі кримськотатарської культури ініціюють проведення бінарних уроків кримськотатарської та англійської мов для дітей початкової школи. Також кримськотатарські жінки створили клуб, де вивчають і підтримують традиції свого народу, зокрема, вишивку, пісні тощо.
Керівник релігійної громади мусульман міста Львова Ернест Абкелямов підкреслив, що головне їхнє завдання – збереження кримськотатарської культури, релігії, мови. За його словами, мешканці України дуже мало знають одне про одного, живуть стереотипами.
Чотири роки тому кримські татари ініціювали проведення релігійного круглого столу, на якому звернулися з проханням до представників християнських церков, щоб вони під час проповіді розповідали галичанам, хто такі кримські татари.
Ернест Абкелямов переконаний, що діалог потрібен задля уникнення нерозуміння та конфліктних ситуацій.

Зрадники не мають поваги

Енвер Бекіров зазначив, що зараз в середовищі кримських татар є чітка політика – не виїжджати з Криму, якщо нема прямої загрози життю, намагатися максимально залишатися консолідованою моноетнічною проукраїнською нацією. Це дуже чітко розуміє кожен кримський татарин.
За його словами, зараз дуже важко аналізувати ситуацію в Криму – там нема жодної незалежної моніторингової місії, нема медіа, які б об’єктивно висвітлювали події. Вночі у будь-яку кримськотатарську родину може вломитися купа озброєних спецпризначенців, які без жодного документа починають щось шукати, розкидати людей по різних кімнатах. Це повний терор, системна політика залякування. На півострові не потрібне не лояльне населення, там має бути купка холопів, які будуть обслуговувати величезну військову базу... Енвер Бекіров підкреслив, що пишається, що в кримськотатарському середовищі одиниці тих, хто пішов на змову з окупантом: «Зрадники не мають поваги, і це буде стосуватися їхніх майбутніх поколінь».
«Якщо говорити про історичний вихід, то тепер нам трохи легше, бо на нашому боці є український народ, який є нашим другом. Раніше у нас не було друзів, ми наодинці опинялися перед викликами. Ворог був завжди один, але друзів не було. Тепер друг є. Також є дуже велика, на жаль, декларативна міжнародна підтримка. Є постійне міжнародне лобі, не визнання окупації, і все це дає нам надію, що це просто чергова чорна сторінка в історії нашого народу, і все зміниться. Нам би дуже хотілося, щоб це сталося якомога раніше. Нас не існує без Криму, зараз ми перебуваємо в якомусь анабіозі. Ми сидимо на валізах і доносимо своїм дітям, що все це тимчасово. Але, сидячи на валізах, треба щось їсти, спілкуватися з місцевими мешканцями, на належному рівні представляти власну культуру, робити разом сучасну історію, докладати зусиль до справи повернення Криму, разом будувати політичну українську націю. Тому ми зараз відчуваємо, що наше місце саме тут, і докладаємо певних зусиль, щоб цей час не просто пройшов даремно. Хочеться, щоб про нас на Львівщині згадували з повагою», – сказав Енвер Бекіров.

До речі, Фонд «Хайтарма» нещодавно, під час приїзду Петра Порошенка до Львова, отримав відзнаку Президента за допомогу переселенцям, а також військовим.

Читайте більше тут:

Немає коментарів:

Дописати коментар